Електрика і Львів

 
 

Електрика і Львів




9 березня у Львові розпочнеться 

VI спеціалізована  ВИСТАВКА "ЕЛЕКТРИКА-2011"

 

З цієї нагоди хочу розповісти нашим читачам 

історію електрифікації Львівщини загалом і Львова зокрема.


     Епоха електрифікації Львівщини розпочалася 22 лютого 1894 року, коли на електростанції постійного струму було змонтовано 2 пароелектричні блоки потужністю по 200 кінських сил. А 31 травня 1894 року лініями електропередачі побіг струм і вулицями Львова вирушив перший електричний трамвай.

     Ще у 1893 році було затверджено кошторис будівництва електричного трамваю — 660 тисяч крон та 220 тисяч крон на електростанцію. Задуми втілювали в життя з нагоди Крайової виставки, яка мала свідчити про бурхливий технічний прогрес в Галичині. Львів чекав на приїзд 1 млн. гостей, серед котрих мав бути і імператор Франц Йосиф І. На той час у Львові вже існували лінії кінного трамваю, проте він не вписувався у загальну концепцію виставки.

     Упродовж 1893–1894 років Віденська акціонерна фірма «Сіменс-Гальске» побудувала електростанцію постійного струму потужністю 400 к.с., що відповідало в сучасних одиницях виміру потужності 300 кВт. Для електричної тяги трамвайної колії протяжністю 8 км було закладено 36 км кабельних ліній постійного струму 500 В. В 1896 році місто викупило електростанцію та електричний трамвай і заснувало підприємство з назвою "Міські заклади електричні" (МЗЕ). Директором новоствореного підприємства став Йозеф Томіцький, родом з Білої Церкви, що на Київщині. У 1900 році мережа постійного струму зазнала значного розвитку. Потужність модернізованої електростанції збільшили до 1000 к.с. При будівництві оперного театру в його підвалі було змонтовано 2 акумуляторні батареї по 250 к.с., від електростанції до театру було прокладено живлячі кабельні лінії на 220 В. В період з 1900 по 1910 роки для електропостачання будинків та вулиць Львова було додатково прокладено 150 км кабелів постійного струму напругою 220 В.

     Згідно з духом ринкових відносин підприємство МЗЕ ретельно усувало конкурентів. Так, в 1906 році за 950 тисяч крон був викуплений кінний трамвай. До 1908 року всі його лінії були електрифіковані, а в січні 1909 р. на базарі були продані останні 60 коней. Для централізації електропостачання МЗЕ викупило будинкові локальні електростанції, що існували в центральній частині міста. Зокрема, було викуплено електростанції, які живили Галицьку ощадну касу (Музей етнографії та художніх промислів на пл. Свободи), готель «Імперіал», де працював перший у Львові ліфт, і торговельний комплекс «Пасаж Гаусмана» (проїзд Крива липа). На цей же час припадає і перша серйозна аварія в схемі електропостачання міста, коли внаслідок пошкодження газовою службою силового кабелю виникла пожежа в акумуляторній станції оперного театру. «Gazeta Lvovska» у декількох своїх номерах публікувала матеріали розслідування цього випадку міською поліцією, яка на той час виконувала також функції технічного нагляду. Газета повідомляла про низку технічних заходів, виконаних Міським електричним підприємством для запобігання подібних аварій, зокрема, монтаж легкоплавких запобіжників і дистанційних рубильників. Із зростанням навантажень електромережа постійного струму 220 В вичерпала свої можливості. Тому в 1907 році за ініціативою Й. Томіцького був виконаний проект нової електростанції змінного струму і міської кабельної мережі на 5 кВт.  В 1908–1910 роках на території Персенківки було споруджено електростанцію змінного струму потужністю 6000 к.с. (4500 кВт), яка існує дотепер. Паливом для електростанції було сілезьке вугілля, а з 1930 року, після будівництва газопроводу Дашава-Львів, — природній газ. Воду для котлів подавали з джерела «Софіївка» в парку «Залізні води». У 1940-х роках для водопостачання Львівської електростанції, в зв’язку з її переходом на режим роботи з відбором гарячої води опалення, була споруджена гребля на річці Щирці і утворено озеро «Глинна Наварія». Для будівництва нової електростанції Львівський магістрат надав у 1907 році Міським закладам електричним кредит у сумі 10 млн. крон.

 

 

 

      Грандіозне будівництво електромереж велося і на вулицях Львова. Протягом двох років було збудовано три розподільчі пункти, до яких підключено 80 трансформаторних підстанцій. З введенням електростанції змінного струму розпочався поступовий демонтаж електромережі постійного струму. В 1916 році електростанція постійного струму припинила свою роботу, а на її місці для живлення тягової мережі трамваю було змонтовано випрямлювальну підстанцію. Одночасно для потреб австрійської армії в Першій Світовій війні, було вилучено весь свинець з акумуляторних батарей постійного струму (9,2 т) і демонтовано магістральні кабельні лінії, що живили вузлову підстанцію в підвалі оперного театру (71 т міді). Під час боїв за Львів у листопаді 1918 року значних пошкоджень зазнала електростанція та кабельна мережа. У післявоєнні роки МЗЕ проводило інтенсивну роботу по нарощуванню мережі електроосвітлення і збільшенню кількості абонентів. Тогочасний тариф на електроенергію був досить високим. Ціна 1 кВт/год як за часів Австро-Угорщини, так і в Польщі дорівнювала ціні двокілограмового пшеничного хліба. Заохочувалося збільшення споживання електроенергії: при місячному споживанні 100 кВт/год і більше тариф знижувався в 4 рази. Як подарунки видавалися електропобутові прилади, що й надалі збільшувало електроспоживання. Через високий тариф основна маса населення обмежувала себе в електроспоживанні, і коли у 1940 році тариф було знижено до 25 копійок за 1 кВт/год проти 70 коп. в 1939 році, то споживання електроенергії в побуті зросло на 52 %. Замислюючись над подальшою перспективою розвитку електромережі на теренах області, МЗЕ в 1933 році будує нове приміщення на теперішній вулиці Вітовського (зараз будинок СБУ). приходить до рішення про розподіл підприємства на суто електромережне та трамвайне. Залишивши Міському електричному трамваю свою попередню базу на теперішній вулиці Нечуя-Левицького,

     У 1928 році для електропостачання водонасосної станції «Карачинів» водозабору м. Львова було збудовано повітряну лінію напругою 30 кВ від Львівської електростанції. Це стає початком обласної електромережі, що відділилася від Міського електричного підприємства у 1932 році і отримала назву "Підприємство львівської окружної мережі", з головною базою у Львові по вул. Тургенєва. В період 1932–1936 рр. за проектом відомого професора Львівської Політехніки Г. Сокольницького інтенсивно забудовувалася окружна електромережа в прилеглих до Львова містечках Винники, Дубляни, Зимна Вода, Янів, Жовква, Брюховичі та інших. В ці роки було збудовно 10 підстанцій напругою 30 кВ і 330 км повітряних ліній електропередачі. До 1941 року обсяги окружної мережі зросли вдвічі. Потужність Львівської електростанції зросла в 6 разів. У роки війни електричне господарство міста зазнало втрат. Було вивезено до Німеччини 2 турбогенератори і 2 трансформатори львівської електростанції, повністю всі запчастини з кольорових металів і 107 км демонтованої мідної мережі вуличного освітлення. Після війни на Львівській електростанції було змонтоване обладнання, яке вивезли вже в зустрічному напрямку — з Німеччини, з електростанції Одерталь. В обласному архів зберігся звіт перевалочної бази трофейного обладнання електростанцій, яка була розташована у Львові на ділянках загальною площею 15 га. Загалом на базу надійшло обладнання, перевезене більш як на 2300 машинах та у 700 вагонах. Його розвантажування та відправку на електростанції СРСР здійснювали працівники електромереж, військовослужбовці, полонені німці. Зокрема, обладнання з м. Блюхамер відправлено на Челябінську ТЕЦ, з м. Хайдебрек — на Лисичанську ТЕЦ, м. Крапец  — на Зуєвську ДРЕС, з м. Освєнцім — у «Кемеровенерго».

 

Вулиця Cв. Софії, перший електричний трамвай біля 

Стрийського парку, 1894 рік (вул. І.Франка)

 

     З введенням в 1949–1953 роках перших міських підстанцій напругою 30 кВ («Львів-1», «Львів-2», «Львів-4») починає створюватися міське кільце 30 кВ, переведене пізніше на напругу 110 кВ. В цей же період були введені повітряні лінії, які з’єднали Львівську електростанцію із Бориславською, а також Жидачівською і Роздільською ТЕЦ, що значно підвищило надійність електропостачання міста Львова. До цього в місті був дефіцит потужності, що змушувало вводити почергові вимкнення окремих районів. На промислових підприємствах міста було 18 діючих електростанцій сумарною потужністю 2100 кВт, які після реконструкції мереж і усунення дефіциту потужності були ліквідовані.

    Грандіозна робота по будівництву електромереж до кожного населеного пункту Львівщини була здійснена з вводом Добротвірської та Бурштинської електростанцій на початку 70-тих років. Але це вже інша історія...

За матеріалами книги
«Історія електрифікації Львівщини».

:::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::

 Готуємося до головної регіональної виставки 

 

Славилося колись місто Лева, 

і презентації організовувало НА СЛАВУ.

Чи зуміємо щось подібне бодай повторити ми, 

нащадки організаторів цих, відомих на цілу Європу, виставок?

Свято-Юрські ярмарки

 

Не Меркурій з крилатою палицею, а сам святий Юрій на здибленому коні, зі списом, застромленим у потворного дракона, впродовж довгих років патронував над гамірним ярмарком попід руським собором у Львові.

 

У середині дев’ятнадцятого століття площа Юра купалася в зелені та сонці.

Порожня і розлога вона нагадувала мініатюрну пустелю крізь неторканого краю садів та парків, лишень кілька будиночків кулилося на її західному боці та навпроти собору щойно зведена споруда монастиря Сакр-Кер (Найсвятішого Серця). 

Значно жвавіша картина спостерігалася тут під час Свято-Юрських ярмарок, що з XVIII ст.  проводилися двічі на рік: перший розпочинався за два тижні перед св. Юром  (23 квітня ст. ст.)  і тривав два тижні по празнику, другий – на Покрову (починався 12 листопада) і тривав впродовж чотирнадцяти днів.

Уже напередодні ярмарку в місті ставало людно і гамірно. Площа Галицька та площа Фердинанда, вулиця Легіонів аж до площі Голуховського (вул. Торгова) вкривалися бараками для купців з Відня, Праги, Берліна, Мілана.

Першу звістку про ярмарок знаємо в 1679 р. З краму, що тут продавався, згадуються глиняні горшки з Жовкни. Ставропігійське братство продавало під св. Юром свої образи. До найбільшого розквіту дійшли вони 1840—1850 рр. Ярмарок мав дуже оригінальний вигляд. Барвисту картину можна було спостерігати на площі Юра, скільки там було зваб для ока, життя і мальовничості!

 На задньому плані у ряд ставали величезні вози з бондарськими виробами, що здіймалися неначе староримські бойові вежі на спинах слонів, поруч різнобарвними колами виблискували величезні запаси розкладеного на землі посуду – глиняного, кам’яного, фаянсового. Достоту все, що виробляється в краї, увесь домашній промисел випірнув із мороку селянських хат на велику міську торговицю.

На довгих жердинах висять славні куликівські чоботи з підковами, трохи далі у ятці під зеленою віхою частують куликівським медом. Свинина, що шкварчить на пательнях, виставлених на вогнищах просто неба, на милю вабить нюх гостей „ресторацій під сонцем”.
           А отам буди-сезами – втілення дитячих казкових мрій, дільниця захвату і радісних вигуків. Які пречудові ляльки з позначеними чорною фарбою очима, паяци, коники і сопілки та багато інших цяцьок, на які міщухи дивилися із презирством, а селюки – з неприхованим захопленням!

На самій середині площі стояв ряд шатер під полотняним накриттям, прикрашених сосновою віхою з золоченими горіхами: тут грали музики, можна було дістати всякого напитку й танцювати досхочу. Проти цих шатер стояли шатра з медяниками різного кольору й смаку — ванілієві, кавові, помаранчеві, мигдалеві; в 1841 р. вперше появилися прикрашені медяники у вигляді вусатих гусарів, дітей у повиттю, кошиків і сердець.

А ось намет із пряниками славнозвісного цукерника Левицького, адже купівля „юрашка” для дітлахів було моральним обов’язком кожного поважного батька родини.

Виробляли розмаїте печиво ванільне, кавове, помаранчеве і мигдальне, оздоблене, що являло гусарів з вусами, кошики і серця. Дещо далі ятки з релігійним крамом та намети з літературою: книжки та брошури, календарі, збірки віншувань, кулінарні книги, взірці готових листів, єгипетські сонники. Не бракувало поміж ярмарковими ятками і акробатів, жонглерів та інших шарлатанів.
          Довкола вирує життя, цікава мішанина облич та убрань. На ярмарку змагаються не тільки соковиті барви, але й розмаїті звуки. Малеча чіпляється за матусь і або гризе смаковитого „юрашка”, або щосили дме у хвіст глиняному півнику. Гармоніки, флояри, сопілки верещать аж гей! З ними мішається галас балачок, закликів, торгів та нахвалювання товарів.

Надвечір Святоюрська площа вщухає, лишень димлять ватри для приготування вечері. Зрештою і вони гаснуть.

 На площу виходило пів-Львова, з'їздилися селяни й міщани з далеких сторін. Від 1849 р., коли у Львові появилася перша залізниця, почали з'їздитися на ярмарки купці з Праги, Берна й Відня з полотном, сукном, готовими убраннями тощо. Але близько 1860 р., з розвитком фабричного промислу й поширенням залізниць, ярмарки почали підупадати. Коло 1900 р. перенесено їх на площу Бема (Ярослава Мудрого), але на новому місці вони не дійшли до ніякого розвитку й перевелися зовсім. Кілька будок із відпустовим крамом, що появляються під церквою на празники, не дають ніякого поняття про давні славні святоюрські ярмарки.

Останній ярмарок під святим Юрою відбувся наприкінці дев’ятнадцятого століття.

Марними були бажання хронікера: „Можна сподіватися, що львівський ярмарок згодом набере ширшого розголосу, надто, коли цілу Галіцію сполучить залізниця. Може, ми іще побачимо у Львові, як це було давніше, татарів і персів, угорців, німців, італійців, французів і англійців”.

 

 Архикатедральний собор Святого Юра

Храм, названий на честь святого - покровителя Львова. Складається з бароккового собору (1745–1770) з дзвіницею (дзвін з 1341), рококової з класицистичними портиками митрополичої палати (1761–1762), будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір'я з двома брамами в подвір'ї (1771) та мурів, що обводять капітульні будинки і владичий сад (1772).

Собор Св. Юра, що сховався серед зелені на горбовині, домінує над містом. За традицією собор поставлений на місці дерев'яної церкви й оборонного монастиря, закладених за князя Лева близько 1280. Після  руйнування обох цих споруд Казимиром III (1340) на тому місці була зведена мурована триапсидна, чотиристовпна церква-базиліка візантійського типу. У липні 1700 р. тут було проголошено акт з'єднання Львівської архидієцезії з Римом. За митрополита Атанасія Шептицького церкву-базиліку було розібрано й 1744–1764 побудовано сучасний собор з комплексом будинків за проектом і під наглядом до 1759 архітектора Бернарда Меретина, закінчено 1764 архітектором і скульптором С.Фасінґером за митрополита Лева Шептицького. Оздоблення і розмалювання інтер'єру тривало до 1780 і далі.

Сьогодні це Головна Святиня Української Греко-Католицької Церкви.



:::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::

 

         Чи відновимо колись у Львові «Східні Ярмарки»? («Targi Wschodnie we Lwowie»)

    
          Наївні діти совкової провінції до сьогодні думають що різнокаліберні ВДНХ і промислові виставки – оскал перших років соціалізму. Колись давно-давно мене занесло на столичну ВДНГ - тоді (у далекому 1974 році) я був у захопленні, і тільки згодов побувавши на аналогічних виставкових комплексах-монстрах радянської доби , чи не вперше зрозумів, як ненавиджу радянську архітектуру.

       Згодом була московська ВДНХ (ВВЦ по-сучасному) - з золотими фонтануючими сестрами-республіками і музеєм подарунків Леоніду Якубовичу.

       Але мало хто знає, і ще менше люду памятає про пам’ятає їхніх предків - Всеросійські виставки в Києві й Одесі, а також Вистави Краєві (Австро-Угорських часів) і Торги Східні (польської доби) у Львові.

Отже:

       Промислово-рільнича (сільськогосподарська) виставка у Львові в 1877 р. Інформаційний спонсор - тижневик "Klosy". Бачимо дивні вулики, парадні павільйони і чоловіків, які хотіли посидіти на трьох, а довелося ділитися на чотирьох.

      В ті роки ВДНГ було дещо іншим, з аристократичним таким присмаком. Ось такий, приміром, прикрашщений прапорцями стрункий павільйон відбабахав князь Адам Сапега з Красічину:

 

       Це все були ще квіточки, які й народили соковитий плід - супер-популярна Львівська Powszechna Wystawa Krajowa, яка проводилась з 5 червня 1894 р., залишилась не лише в пам'яті сучасників (як симбіоз промислової і культурної події), не лише в пам'яті колекціонерів листівок, а й всіх львів'ян - навіть сучасних.

 


     129 павільйонів, 50 гектарів території (в Стрийському парку, тоді парку Кілінського), два роки підготовки, 4 з половиною місяці роботи, 1 150 тис. відвідувачів, серед яких був і цісар Франц Йосип І, а коштів пшло стільки, що на них міг рік жити Краків. Керував процесом вже відомий нам князь А.Сапега. Саме під виставку була створена відома Рацлавська панорама. Саме на виставку проліг шлях однієї з перших в Східній Європі трамвайних колій.За архітектурну сторону виставки відповідав сам Юліан Захаревич. Над тимчасовими дерев'яними павільйонами, яким на роду було написано коротке життя, працювали, тим не менш, найкращі архітектори Польщі. Ампірну головну браму проектував автор майбутньої львівської Опери З. Горголевський, а втілив проект в життя тесляр Й. Григлашевський. Неоренесансний палац мистецтв (проект Ф.Сковроня), де відбувались експозиції старовинного і сучасного мистецтва, пережив своїх компаньйонів і до цього часу знаходиться в парку.

 

      Була відтворена гуцульська дерев'яна триверха церква (за проектом А.Захаревича працювали автентичні гуцули). В храмі екпонувалось українське мистецтво. Український павільйон Й.Левінський спроектував у вигляді галицького хутора.

      Прикрашений вітражами промисловий павільйон (проект Ф.Сковроня) був чи не найбільшим - розміром з краківські Сукенніци (майже 6 тис. кв.м, дерев'яний купол висотою в 32 м). Дещо меншоюза площею була машинна зала - 3348 кв.м. власний павільйон мав граф Роман Потоцький - з макетами шахт, з експонатами, які пояснювали процес виготовлення цукру ітощо. Була 39-метрова водонапірна вежа, спроектований чехами фонтан з електроосвітленням (вау на ті часи) і інші дива.




     З 1921 р. щороку з 5 до 15 вересня в Львові відбувалися міжнародні Східні торги ("Targi Wschodnie"). Досить популярні - так, в 1928 р. в них взяло участь 1600 фірм і промисловців, закордонних було 400. Відвідувачів - 150 тисяч. Площа торговиці - 220 тис. кв.м., павільйонів і кіосків нараховувалось близько 50. При торгах діяла власна пошта, телеграф, телефонна станція, сюди курсував трамвай.

 

 

 

 

 

 

       Старше покоління львів’ян ще, мабуть, пам’ятає і парашутну вежу на території старого виставкового комплексу, і знамениту "підкову", яко згоріла при загадкових обставинах десь у 70-х роках. А ще пам’ятаємо великі ярмарки-базари, що проводились наприкіні тих же 70-х років на місці де сьогодні стоїть "найвища" у області споруда – місцева ДПА,

        Не тільки Львів виставкував. Ось фото з сільськогосподарської виставки 1931 р. у Тернополі:



    А що ж робилося на Великій Україні? Невже там не було таких масштабних свят капіталізму, що народжувався і буяв? Були, звичайно. І теж масштабні. В травні-жовтні 1910 і 1911 рр. в одеському Олександрівському парку (зараз парк ім. Шевченка) відбувались схожі на львівські торги (і на всесвітні ярмарки теж, правда? Саме для однієї з таких і звели в Парижі Ейфелеву вежу). Тут навіть був власний друкований орган - газета "Одесская выставка".



18 га території, понад сто павільйонів, 73 іноземні фірми-учасниці - ані до того,а ні після Одеса не знала подібного ярмарку. Гості потрапляли на неї через вхід-тріумфальну арку, поруч стояв маяк - все-таки морське місто.

    І найцікавіше - павільйони часто пояснювали, що ж в них знаходиться, вже своїм виглядом. Одеська мукомольна фабрика вибудовала млин-вітряк. Виробники чи не найкращого шампанського у світі "Moët et Chandon" звели павільйон у стилі Людовіка XVI - а поруч піднімалась схожа на ступу башта з пивних бочок, зведена пивоварами. На башту можна було підніматися, по дорозі куштуючи різні види пива.

 

      Фірма Сараджева влаштувала оригінальний павільйон: скеля з водоспадом, а в печері під скелею - ще один водоспад, з кавказьких вин. Вах, джигіти!




Ну а це чий павільйон, вгадайте?



      "Цар-самовар" належав виробникам чаю. 

       Цегельня звела лабіринт з своєї продукції. З лабіринту можна було вибратися, лише заключивши контракт на купівлю цегли з власником лабіринту - оце я розумію по-одеськи!

       РОПіТ (Російське товариство пароходства і торгівлі) мало павільйон з частини корпусу справжнього пароплава (ще вчора в Туреччину плавав!) і пакгаузу. певні павільйони проектував сам Щусєв. Павільйон Фальц-Фейна (так-так, Асканія-Нова) являв собою частку степу з шалашем.

        В павільйоні повітроплавання царював Сергій Уточкін, який навіть літав над виставкою. Цікаво, чи не він автор цього фото:


А ось сам павільйон:


Ще кілька листівок з одеської виставки:

 

 

 

 

 

 

       Київ теж був не чужим на цьому святі життя.

 


     29 травня 1913 р., під зливою, була відкрита Всеросійська фабрично-заводська, сільськогосподарська, торгово-промислова і художня виставка (через років 5 її б без жодних вагань назвали б ВФЗСГТПіХВ). Працював ярмарок 17 днів, мав 39 тематичних відділів і секцій, учасників було понад 2500, на ньому побувало близько 500 тис. відвідувачів. Черги в каси були вже о восьмій ранку - а пускали на територію лише з десятої. Народ не дарма штовхався - на виставці можна було купити парфуми, солодощі, взуття, музичні інструменти, прикраси, папіроси тощо за нижчими цінами. І ролики продавали, між іншим.

      Вхід було зроблено у вигляді двох флігелів з колонадою. В лівому була каса, комісаріат і поліцейське бюро. В правому - контора бюро експонатів і пошта. Першим павільйоном був найсучасніший - автомобільний. Далі стояли павільйони табачних королів братів Коганів, кіоски цемзаводів "Волинь" і "Форъ", машинобудівний, хімічної промисловості, поліграфії і т.д. Працював фонтан з підсвіткою, грав оркестр, діяли ресторан і дві пивні. Гірничий відділ звів шатху в горі, де демонстрував процес видобування вугілля, солі, залізної руди. В забої відтворювався нещасний випадок з шахтарем. Гумор у гірників якийсь чорний був...



      Це ще що: тюремний департамент вибудував павільйон-в'язницю...

      Церква вже тоді не хотіла стояти осторонь - і мала власний кіоск. В повітроплавальному павільйоні був літак конструкції Федора Терещенка. Кісейним баришням надавали допомогу в медпункті - багато хто не звик ходити так багато пішки. В столовій годували обідом за 30-60 копійок. Вечеря коштувала аж карбованець.

       На виставку приїжджали з екскурсіями - великі групи розміщали у школах, туристів-індивідуалів чекало квартирне бюро. Загалом на гсотей чекало 72 київські готелі.Оглядова екскурсія по виставці коштувала 8 копійок. За 5 коп. можна було дістатися вузькоколійкою (власник Давід Марголін) з верхньої території на нижню - або навпаки. Туалети були платними.

 


       Ну а далі вже було ось це:

А все це для чого було? Для глядачів? Щоб вразились? Мабуть!!!



Создан 19 июн 2012