Театр Скарбека у Львові (теп. ім. М.Заньковецької)

 
 

Театр Скарбека у Львові (теп. ім. М.Заньковецької)

Варто повернути театру його правдиве ім’я Скарбека, як і відродити всю ідею: цілісний квартал-комплекс, що на свої прибутки утримує театральну трупу і будинок.



Дещо про початки театрів Львова XVIII-XIX століть

Львів і його архітектура на тлі нових геополітичних та економічних змін в Європі


Місто Львів у другій половині XVIII ст. стало центром новоутвореної австрійської адміністративної одиниці - королівства Галичини і Володомерії. Це відбулося після першого поділу Польщі 1772 року, який пізніше був остаточно закріплений третім поділом 1795 року між державами-переможцями: Прусією, Австрією та Росією. У зв'язку з цим в кінці XVIII ст. - на початку XIX ст. як у Львові, так й у всій Галичині відбулись суттєві зміни практично у всіх сферах життя - політичному, соціально-економічному та культурному. Разом з вісімнадцятьма новоутвореними повітовими центрами, Львів заповнився австрійськими урядовцями, військовими, підприємцями. Тут розташувались: губернське управління, дирекції державних установ, в тому числі Будівельна дирекція. Магдебургське право було скасовано, а права міського магістрату значно обмежені. Почала діяти вагома державна установа - становий сейм, який, однак, мав лише дорадчі функції і скликався раз на рік. До його складу входили вищі урядовці, світські і церковні представники - до 10 осіб, представники від підприємців, магнатів та шляхти - до 100 осіб. Львів і надалі залишався важливим центром торгівлі, яка значно пожвавилась. Разом з Бродами, галицький центр стає транзитним пунктом зв'язку між Віднем, Ясами та Одесою. З Росії на львівський ринок потрапляла велика кількість сибірського та татарського хутра в обмін на вироби із заліза, бавовни та паперу. Також з усієї Галичини і Польщі сюди постійно йшла велика кількість збіжжя, що потім через Одесу кораблями переправлялась до Генуї, Мальти, Марселя. Відбувався, хоч і невеликими темпами, економічний розвиток краю. Розширюються старі мануфактури, відкриваються нові підприємства. Так протягом першої половини XIX ст. тільки у Львові почало діяти 9 фабрик, які в переважній більшості налічували понад 100 працюючих робітників. Характерною ознакою економічного розвитку краю в згаданий період було існування декількох кредитних установ. Для аграрних цілей і надання позик землевласникам було засновано "Кредитно-земельне товариство", для торговельних і промислових цілей існувала "Галицька ощадна каса", яка давала позики купцям і фабрикантам. Доказом економічного прогресу можуть бути Міжнародні виставки, які відбувались у Відні в 1823, 1844 роках і на яких галицькими штатами виставлялись вироби зі шкіри, вовни, волокна, пір'я, дерева, скла, порцеляни, каменю, рогу, металу, ювелірні вироби, а саме: срібні і золоті жіночі прикраси, текстильні вироби, дистильована нафта, парові двигуни та сільгоспмашини, сіль, хутро, кава, продукти рільництва. Особливу конкуренцію віденським товарам складали львівські меблі, сідла, музичні інструменти, які користувались великим попитом за кордоном. Не тільки Відень, але й Львів набув популярності великого торговельного центру. Раз на рік у місті влаштовувались Галицькі торговельні контракти та двічі відбувались великі ярмарки, на які заїжджались торговці з усього краю та з-за кордону.
Надання Львову нового статусу столиці краю привело до поступової зміни його архітектурного обличчя. Місто починає територіальне збільшуватись. Середмістя зливається з передмістям. Львів поділяється на квартали. Разом з давніми оборонними мурами, що втратили фортифікаційне призначення, розбираються і руйнуються близько тридцяти значних споруд ХІІІ-ХVІІ ст., в тому числі: Низький замок, католицькі костьоли і монастирі, українські та вірменські церкви. Датський географ М.Брін підрахував, що за період правління Йосифа II кількість сакральних споруд у Львові зменшилась з 72 до 20. Очевидно дослідник мав на увазі діючі церкви, бо значна їх кількість була пристосована і переобладнана під світськи потреби. Так, костьол о.о.Францисканців Св.Хреста було переобладнано під театр, а монастир цього ордену і костьол Св.Мартина - під школи, костьол Св.Духа - під лікарню, а жіночий монастир ордену Бригідок переобладнано під в'язницю.
Реформи XVIII ст., політика "йосифізму", спрямовані на підпорядкування церкви державі, дозволили в колишніх сакральних спорудах розмістити навчальні заклади, бібліотеки, архіви й інші державні установи. Крім згаданих політичних причин, це явище можна було пояснити нестачею коштів у центральної влади, яка прагнула вирішити питання розміщення державних структур у нових провінціях за рахунок місцевих органів, підтримуючи і всіляко заохочуючи до цього системою пільг приватні ініціативи.
На місці знесених споруд утворюються відкриті ділянки, які упорядковуються зеленими насадженнями, розбиттям алей та клумб, встановленням альтанок, скульптур античного характеру. Так, площа Ринок прикрашається фонтанами із скульптурами міфічних богів Нептуна, Амфітрити, Діани, Адоніса роботи Г.Вітвера. Подібною за стилем в районі площі Каструм  (неподалік сучасного будинку Львівського оперного театру) була поставлена чоловіча статуя в строю римського легіонера. У цей час закладаються бульвари, головними з яких були Гетьманські та Губернаторські вали, перший з яких йшов вздовж відкритої ріки Полтви (сучасний пр.Свободи). Якраз тут формується новий центр міста. Через Полтву зводяться три мости, що полегшує зв'язок старого центру з передмістям. Вздовж головного проспекту ставляться впритул до тротуару переважно триповерхові будинки, в партері яких містяться крамниці, а другий і третій поверхи відводяться під помешкання. Нова влада заохочує громадян до будівництва, звільнивши від податків всіх бажаючих його розпочати. Загальна кількість споруд у Львові на середину XIX ст. становить, згідно з одними джерелами - 2,5 тис.будинків. Німецький дослідник Й.Г.Коль подає іншу цифру за 1838 р. - 60 тис., яку можна порівняти з даними І.Ходинецького за 1803 р. - 2819 будинків. Суцільна будова прилеглих до Полтви в центральній частині міста територій та частин Личаківського схилу утворила нові райони. У місті проводилось упорядкування старих парків та розбиття нових. Для загального відвідування відкрито Поєзуїтський парк (нині парк ім. Ів.Франка), впорядковані сади при палаці Яблоновських (нині район пл.Є.Петрушевича), проводилось озеленення схилів Високого Замку. Існували також зелені зони відпочинку в лісі Венглінського (сучасний парк Погулянка) та парку Залізні Води. У 1818-21 рр. створено парк навпроти будинку губернаторства.
Свідок будівництва першого мурованого театру у Львові, німецький географ і письменник Йоган Георг Коль, перебуваючи у місті у 1838 р., поетично порівнював галицьку столицю, що лежала в глибокій гірській улоговині, з куркою на гнізді.
За краями схилів виднілися чотири шляхи, що з'єднували  місто з зовнішнім світом і вели до Кракова, Варшави, Росії, Карпат та Угорщини. Він відзначав суттєве пожвавлення руху, на шляхах до Бродів і Росії. Торкаючись архітектурного вигляду міста, Й.Г.Коль підкреслював, що він набагато кращий, приємніший, ніж деякі великі німецькі міста. Вільні площі тут просторі, місця для прогулянок, бульвари і парки затишні та впорядковані. У Львові, зазначав дослідник, багато місць, де, здається, що знаходишся в Магдебурзі, Нюрнберзі чи Франкфурті-на-Майні. Тут багато церков та дзвінниць, великих і розкішних будівель. З захопленням німецький мандрівник згадує міську ратушу, "міське кільце", тобто площу Ринок, завжди заповнену торговцями та покупцями. Львівські кав'ярні здавались йому кращими та елегантнішими, ніж у Дрездені та інших німецьких містах.
У першій половині XIX ст. Львів - в минулому місто-фортеця, - набув рис сучасного європейського міста, гідного називатись столицею краю.

 Аналіз соціально-демографічної ситуації


Однією з причин пожвавлення суспільно-політичного та економічного життя після поділу Польщі і відходу Західної України до складу Австрії був демографічний зсув. Спричинений політичними обставинами, він передусім мав місце в повітових та крайовому центрах. Політика освоєння нових територій, створення сприятливих умов для налагодження роботи нових австро-німецьких структур призвели до значного міграційного процесу. Населення Львова постійно збільшувалось. 1772 р. воно складало 25 тис. чоловік, 1808 р. - 41493, 1810 р. - 43522, 1820 р. - 46338, 1822 р. - 48246, 1827 р. -55460, 1848 р. - близько 70 тис. мешканців. Хоча Й.Г.Коль відзначав, що в 1838 р. у місті мешкало 80 тис. чол. Цю розбіжність можна пояснити фактором, що в статистичні дані, за звичаєм, не входила чисельність військового гарнізону. Постійно зростав відсоток робітників та ремісників. Якщо в 1816 р. нараховувалось 2169 осіб, зайнятих у промисловому виробництві, то 1827 р. їх загальна кількість зросла до трьох тисяч. Отже, зростання кількості робітиників і ремісників за 11 років становило близько 40%, на противагу загальному зростанню населення міста за відповідний проміжок, яке збільшилось лише на 28%. Загалом, за австрійським переписом, який проводився в середині XIX ст., на долю активного міського населення, яке складало 17,5 тис. мешканців, припадало 5,4 тис., зайнятих в промисловості та кустарних промислах, тобто - 30,81%. Основною значною частиною населення Львова, яка перевищувала більш ніж на половину інші категорії городян, були урядовці, військові, рантьє, домашня прислуга, люди вільних професій. Тільки крайовий становий сейм обслуговував потужний бюрократичний апарат чисельністю біля 600 урядовців. Розташований у місті військовий гарнізон збільшився порівняно з 1827 р. у 2,5 рази і налічував 11,8 тис. солдат у 1848 р. У тяжкому становищі під подвійним австрійським і польським тиском знаходилось українське населення, яке, за винятком духовних осіб та незначного прошарку підприємців, працювало підмайстрами, чорноробами, сторожами, наймитами. Політика онімечення, надавала переваги особам німецького походження. Між тим і польська шляхта не була позбавлена своїх привілеїв. Українська громада не мала великих надій на підтримку її інтересів у владних структур. Лише в приватній школі при львівській Ставропігії, яка готувала вчителів для повітових парафій, викладання предметів велось українською мовою. Виключні малочисельні факти підтримки вимог українців лише підтверджують політику загравання австрійського уряду, створення противажеля польським інтересам. Розрахунок ставився на давній принцип "розділяй і пануй". Напередодні революції 1848 р. галицький губернатор звернувся до діячів української культури і особисто до Д.Зубрицького з пропозицією видавати газету "руською мовою". У львівському університеті отримали можливість вчитись близько 300 українців на 1180 студентів. Але в цілому, при загальному політичному і економічному австрійсько-німецькому і польському пануванні, українському населенню Галичини  надзвичайно важко було вирішувати свої національні питання у всіх сферах життя.
Збільшення населення Львова, зміна його соціальних прошарків та їх інтересів у першій половині XIX ст., не могло поставити як перед міськими, так і державними органами влади, питання реконструкції і створення нових структур життєзабезпечення. В сфері культурно-освітній це стосувалось, в першу чергу, розширення і якісного поглиблення мережі учбових закладів, розширення видавничої справи, створення зон відпочинку і розваг, забезпечення видовищної та концертно-театральної діяльності.

Урядова політика в галузі розвитку театрально-видовищних установ


В кінці XVIII ст.- на початку XIX ст. політика європейських країн зазнає значного впливу ідей Просвітництва. Концепція Просвітництва, яка в німецькому світі має назву "Aufklanung", була закладена в творах Г.Лессінга та філософських роботах І.Канта. Суть цього терміну полягала не так у прагненні до зміни світу, як домогтися повноліття людства, яке мало б відповідати за свої дії та вчинки та мало б можливість користуватись власним розумом. Освічені монархи, метою яких було і залишалось укріплення своєї влади для новлення фасаду абсолютизму, впроваджують реформи права скасування кріпацтва, відмови від тортур, запровадження толерантності, піднесення освіти та культури шляхом розширення мережі учбових та культурних закладів - шкіл, театрів, ботанічних садів. Австрійська внутрішня політика,яку проводив син Марії-Терези цісар Йосиф II, для якої вживається термін "йосифізм", тлумачиться лапідарним гаслом імператора "Все для народу, нічого через народ". Звичайно, в концепцію "йосифізму", яку пізніше продовжили короновані послідовники її автора, просвітництво, в прямому розумінь цього слова, для всього народу не передбачалось. Плодам культурної програми, в якій одним з важливих пунктів будо розширення театральної мережі, мали скористатись в першу чергу аристократія та шляхта. Сяйво Відня як музичної столиці Європи мало впасти і на провінцію. В першу чергу це стосувалось адміністративних центрів, таких як Львів. Відразу після поділу Польщі 1772 року, за яким Східна Галичина перейшла до Австро-Угорщини, до Львова урядом почали скеровуватись театральні трупи. На той час у новій столиці краю практично були відсутні умови для праці сценічних колективів через брак театральних споруд. Перші кроки пожвавлення театрального життя впроваджуються завдяки ініціативі місцевої аристократії. Граф Х.Аурсперг 23 вересня 1777 року подає у Надвірну канцелярію до Відня проект, в якому на посаду львівського імпресаріо рекомендує Антоніо Меццоді з Трієсту. Йому пропонується платня 2000 флоринів щорічно, надається право організації балів та карнавалів за рахунок прибутку, який мала б театральна фундація. Імпресаріо повинен був набрати акторську трупу, яка б могла ставити оперу-буфф, оркестр, запросити художника-декоратора та, головне, звести театральний будинок, здатний розмістити прихильників львівської сцени. Для цього він отримав би 12000 флоринів задатку під заставу свого нерухомого майна. Уряд дав згоду, зменшивши платню до 1000 фл. щорічно протягом перших 12 років, пообіцявши підняти її пізніше. З невідомих причин Меццоді до Львова так і не з'явився. Наприкінці XVIII ст. у місті почергово працюють театральні колективи Томаша та Агнєшки Трусколавських, комедійна група Андроша, театр Хульвердінга з Семигороду та запрошений графом Бригідо театр Францішка Антонія Геттерсдорфа-Деякий час останній театр виступав разом з польською трупою під проводом З.Вітковського. Згадані театри мали урядову підтримку і отримували державні або муніципальні субсидії, але 13 січня 1783 року Львівське староство через постійне зростання боргів спеціальним декретом відмовило театрам у допомозі. Театральна справа ускладнювалась постійною конкуренцією, особливо між театром Ф.Геттерсдорфа та Хульвердінга, який пропонував побудувати театр у Львові за власний кошт.
Визначальною подією для майбутньої долі львівського театру став декрет Йосифа II від 12 вересня 1783 року, який дарував місту площу Каструм з дозволом будівництва там театру та редутової зали. Для фундатора, який би зголосився на умови декрету, передбачались особливі привілеї та довготривале звільнення від податків.
На ці умови погодився віденський надвірний книговидавець Ян Томаш Треттнер. Про нього було відомо, що він витрачав багато коштів на друк театральної літератури, а також мав власну філію у Львові. Т.Треттнер хотів не тільки звести новий театр, але вибудувати ще й величезну текстильну фабрику та заснувати німецьку ремісничу колонію, для якої домагався звільнення від податків на 30 років та виділення ділянки під посіви льону й коноплі. Будинок театру та Редутової зали він обіцяв передати згодом у міську власність, при умові, що німецька сцена буде збережена. Для галицьких карнавалів він збирався збудувати ще одну споруду. Зроміло, що в тих масштабних планах для Т.Треттнера головним був не театр, а фабрика з її додатком - промисловою зоною. Переговори між містом і фундатором тривали близько року, але угода залишилась непідписаною.
Галицькі штати самі взялись за справу і віденський уряд на це погодився. Був оголошений новий конкурс на проект театру. Спроба вирішити фінансове питання для будівництва нового театру шляхом продажу залишків старих оборонних мурів під будівельний матеріал дала місту лише 810 флоринів. З новим претендентом на заснування театру, відомим актором та керівником театру у Берні Яном Бергопзоомом 13 серпня 1786 року була підписана угода на тих самих умовах, що колись пропонувались Меццоді, але з виплатою додаткових 2000 флоринів. У Львові Я.Бергопзоом з'явився після того, як 1785 року в Берні згорів його театр. Як і його попередник, він хотів здійснити у Львові ще два задуми - заснувати друкарню та паперову фабрику, але довідавшись, що в Берні     відбудовано театр,    повернувся на батьківщину.
Граф Бригідо знову докладає зусиль на пошуки організаторів будівництва театру у Львові. Нові спроби заснування театральної фундації здійснив директор віденського театру з Граца Поман Вайзхотар. Але лише втручання самого цісаря дали можливість покращити становище театру у Львові. Під час перебування у Будапешті він направив до Галицького центру актора, імпресаріо, відомого театрального діяча Генріха Буллу. Новий директор став не тільки керівником львівської сцени, але і власником театру, за який він заплатив 2225 злотих. Реконструйований під театр монастир, разом зі зведеною редутовою залою, львівський магістрат викупив у Булли за 62721 злотих. Пізніше директором польської сцени Войцехом Богуславським, при підтримці та фінансовій  допомозі графа Казимира Пжевуцького, був побудований великий літній театр у Львові.

Практика організації, реконструкції та будівництва театрів у Львові


Незважаючи на пожвавлення театрального життя в Галичині й особливо її столиці Львові, названим австрійцями Лембергом, галицькі міста ще довгий час залишались без спеціально побудованих для сценічних потреб палаців. У Львові чисельні вистави відбувались просто неба, у випадкових залах чи будинках.
На старій галицькій афіші другої половини XVIII ст. оголошувалось, що у Гетьманській кам'яниці, пл. Ринок, в колишній власності короля Яна III, має відбутися відома комедія славетного Англійця (йшлося, мабуть, про п'єсу В.Шекспіра), а також пантоміма, механічний феєрверк, та ще декілька номерів за програмою. Ціна за перший ряд - 4 злотих, третій - 1 злотий, що були вказані в оголошенні, дають маленьку підказку про структуру глядацької зали. Ймовірно, дія відбувалась в італійському подвір'ї кам'яниці Корнякта (пл. Ринок, 6), яка відповідає характеру архітектури шекспірівського театру.
Як і в шекспірівському театрі, простір подвір'я, оточений з трьох сторін відкритими лоджіями є надзвичайно зручним для розміщення публіки. Подих архітектури Відродження з чудовою аркадою, тосканськими і йонічними колонами, балюстрадою,  растуванням - ідеально відповідають шекспірівській драматургії. Цей простір і сьогодні використовується режисерами для відповідних акцій (вистави Львівського молодіжного театру ім. Л.Курбаса, численні концерти).
Вистави професійних гастрольних труп, окремі з яких залишались у Львові на декілька років, а також місцевих театральних колективів в кінці XVIII ст.-першій половині XIX ст. відбувались у єзуїтському колегіумі (будинку   теперішньої львівської СШ № 62), греко-католицькій семінарії (нині будинок не існує).
Першою постійно діючою видовищною публічною установою у Львові можна вважати невеликий театр за єзуїтською брамою (в районі сучасної площі І.Підкови). Пристосований під театральні потреби дерев'яний будинок, був ранговий театр з характерним діленням на яруси з ложами,    партеровою частиною з галереєю.
Будинок згаданого театру проіснував недовго, бо з самого початку була загроза його обвалу, і врешті-решт 1783 р. його розібрали.  1787 р. для потреб театру було передано давній костьол о.о. Францисканців. Костьол Св.Христа разом з монастирем побудував для братії ще у 1370 р. Владислав Опольський. Він знаходився, приблизно, на місці сучасного будинку економічного факультету ЛНУ ім.І.Франка. Цей перший львівський стаціонарний театр, що знаходився в мурованому будинку, вже з самого початку не відповідав театральним потребам. Специфіка вимог львівської публіки потребувала наявності карнавальної, так званої, редутової зали. Карнавали, як невід’ємна частина львівських контрактів, були улюбленою забавою місцевої публіки. Тому, коли почалась фундаментальна реконструкція театру у 1795 р., за основну мету ставилось зведення  редутової зали. Її проект, як і проект всієї реконструкції, розробив архітектор Мерц. Здійснити цей проект опомагали віденські майстри - артист-маляр Моллер, механік сцени Лехман, декоратор А.Смуглевич. Суттєвим змінам підлягав будинок театру - бокові галереї за периметром пристосовано під гардероб, розширено куліси, пристосовані приміщення під склад декорацій. У келіях на горі утворено художню майстерню. Була замінена підлога, але під час реконструкції було знайдено декілька поховань, що мало для театру неприємні наслідки. І хоч відбулось урочисте перепоховання останків у єзуїтському костьолі, деяка побожна публіка, що не пропускала раніше жодної вистави, після цього випадку навідріз відмовилась бавитись, як тоді говорилось "на трумнах" у театрі. В оздобленні редутової зали було застосовано йонічні колони. Клопоти із впорядкуванням успішно закінчились і 1 листопада 1796 року завіса оновленого театру урочисто піднеслась. За розмірами це не був дуже великий театр, хоча він вміщував до 600 глядачів і на всіх панорамних малюнках міста того часу мав вигляд значної споруди. Враховуючи до того редутову залу, яка з'єднувалась з театром і, яка за площею набагато перевищувала театр, тобто могла вмістити до тисячі глядачів, для міста з населенням 40 тис. чол. це було цілком достатнім. Зала театру налічувала 36 лож, розміщених в два яруси. Значна частина глядачів перебувала в партері, де знаходилось 114 відкидних крісел, 200 партерових місць, мабуть зичайних лав, а площа галереї могла розмістити понад 200 стоячих глядачів.
За описом інтер'єру можна бачити, що це характерний ярусний театр, в якому театральний простір побудований за аналогією європейських театрів із врахуванням оптичних і акустичних вимог. За описами відомо, що театр мав овальну форму. Найімовірніше він не був повністю овальний, а мав овальне завершення, бо в акварелі, на якій зображено інтер*єр театру, що знаходиться в постійній експозиції Львівського історичного музею, заокруглення зали не відчувається (точка бачення, напевне, знаходиться перед овалом). Подібна форма зали не була досконалою, але все ж покращувала акустику. У літературі той театр мав назву зимового, ще його називали пофранцисканським, або театром Булли. Генріх Булла був довготривалим директором цієї установи. 1839 року почалась нова реставрація цього будинку, а в зв'язку із відкриттям 1842 року театру С.Скарбека, старому зимовому палацові Мельпомени було надано функцій філармонії. Під час останньої реставрації значних змін зазнав інтер'єр, здійснення яких було доручено декораторові Єжі Лехнеру. Основний колір, який було вжито, - блакитний. Блакитними драперіями були оббиті ложі. Витриманий в єдиному світло-синьому забарвленні, театральний простір збагачувався позолоченими оздобами. Акцентом цього об'єму була завіса, скомбінована Є.Лехнером з темного і білого тла, обрамленого квітковим бордюром. Існував ще один пізніший архітектурнии проект реконструкції цього театру під архів мап. Він не був здійснений, тому що під час революційних листопадових подій 1848 р. театр разом з редутовою залою були знищені артилерією Гамерштайна.
Віддаючи належне діяльності колективам зимового театру, його фундаторам і меценатам, розуміючи культурне і просвітянське значення театру для Галичини, слід все ж зауважити, що в архітектурному аспекті цей будинок більш цікавий як історична культова споруда, ніж театр.
Спроби побудувати театр у Львові в кінці XVIII ст. - на початку XIX ст. були непоодинокими. У 1783 році імпресаріо Траттнер запропонував план зведення театру.
Крім Траттнера, свій архітектурний проект виклав в тому ж році відомий імпрессаріо Йозеф Хулвердінг. Він пропонував звести його біля Галицької брами, або біля помешкання ювеліра Коха.
За планом дуже добре видно, що за структурою це ранговий театр. Ложі влаштовані за периметром зали в партеровій частині і другому ярусі по 21 на кожному з них. На третьому ярусі планувалась галерея. Зала мала овальне завершення, але загалом у кресленнях не відчувається руки фахового архітектора, абсолютно не враховуються набутки європейської архітектури, було відсутнє впровадження розробок фонічної кривої.
Єдина спроба побудувати театр, точніше - відкритий літній амфітеатр, у Львові в кінці XVIII ст. вдалась Войцеху Богуславському. Цю справу він доручив архітектору-маляру, італійцю за походженням, Мараїно, який мав честь зводити у 1791 році Варшавський театр. За взірець майбутньої споруди було взято архітектуру давньоримського театру. Місце для втілення проекту, яке вже використовувалось театралами, з потрібним природнім нахилом було в саду Яблоновських. Парк, що знаходився біля палацу гетьмана Яблоновського, був упорядкований ще за часів короля Яна III, коли він, повертаючись з віденської кампанії, зупинявся у Львові. Тоді парк було поділено на вісім величезних чотирикутників, засаджених липами, й відтоді він став улюбленим місцем відпочинку львів'ян. Ідея В.Богуславського була сприйнята всіма з великим  задоволенням. Першого травня 1796 року італійський архітектор розпочав будівництво. Біля майданчику збирались сотні глядачів, що приходили кожного дня дивитись, як йдуть справи. Архітектор Мараїно використав один з чотирикутників під амфітеатр, поділив його на три частини. Нижча частина мала умовну назву партер, середня, найзручніша, називалась дамською, і остання, верхня, - амфітеатром. Глядацькі місця (скоріше це були лави) розташовувались так, що не було такого місця, де було б погано видно чи чути. Плани цього театру поки що не знайдено і твердження, що розміщення місць могло бути центричним є ймовірним і виключати цього не можна, судячи з чисельних описів і згадок про чудову акустику. Справжньої підлоги не було. Її замінили рінь та товчена цегла, яка, як передбачалось, мала посипатися перед кожною виставою білим піском. Між глядацькими місцями та сценою знаходилось місце для оркестру. Між оркестровою ямою та амфітеатром було влаштовано канал, у якому збиралась дощова вода з двох проведених до нього жолобів. Вони тягнулись зверху з боків зали. Такий необхідний давній архітектурний прийом використовувався в римських амфітеатрах і вирішував не тільки проблему збору дощівки, але й поліпшував акустику театру. Зала мала розміри завдовжки у 65 ліктів, завширки у 45 (приблизно 29 на 24 м.) і могла розмістити до 1000 глядачів в партері, до 500 у дамській галереї, і біля 1000 у амфітеатрі, загалом - до 3000 глядачів. Сцена мала просценіум і поперек, як в античному прототипі, поділялась на три частини. Центральна частина призначалась для театральної дії, а бокові прибудови, зміщені за аналогією з грецькими "параскеніонами", призначались для гардеробів, гримерних і зберігання декорацій. Сцена значних розмірів (20 на 45 ліктів) мала вигляд давньоримської святині, про що свідчили вісім колон з кожної сторони, деякі з яких були спеціально переламані і знаходились на майданчику з перевернутими капітелями. Такий архітектурний прийом з чіткими ознаками класичного стилю був поширений в Європі. Класичні мотиви були не винятком, а правилом у сценографії театру кінця XVIII ст.-початку XIX ст. На відкритій сцені літніх театрів сценографія вирішувалась архітектурно-об'ємною формою. Подібний до Львівського амфітеатру вигляд мала сцена паркового театру у XVIII ст. у Баварії. Стіни були зроблені у звичайний спосіб - стовбури вкопані в землю, обшиті дошками, мальованими під мармур. Висота стін сягала 7 ліктів (3 м). Перекривалась сцена трьохсхилим дахом, який ніби природньо тримався на кронах двох дерев, що стояли посеред сцени. Декорації і завіси Мараїно робив разом з Антонієм Смуглевичем. Публіка була в найбільшому захопленні від художнього оформлення    А.Смуглевича, якого довго вважали неперевершеним серед декораторів львівського цеху. В.Богуславський відзначав, щодосконалі    його мальовання тішили прихильників сцени ще десятки років після їх створення. Можна тільки дивуватись такому довготривалому збереженню, бо, працюючи під відкритим небом, декорації, мальовані переважно клеєвими фарбами, нерідко текли від занудливого львівського дощу. У такі часи актори по декілька разів переривали виставу, ховались від зливи. Найбільше незручностей мала поважна публіка, яка ховалась в цьому випадку у прилеглому палаці, але повертатись мала на мокрі лави. Мараїно знайшов вихід, згадав про давні криті театри - "одеони". Зазвичай у Давньому Римі невеличкі амфітеатри перекривались дашком наметового типу, виготовленого з полотна, просоченого олією і розписаного на теми обрядових сюжетів. Для реалізації проекту було закуплено декілька тисяч ліктів полотна, линви та значну кількість олійної фарби. Зшитий новий намет був помальований великими кольоровими смугами. Полотно звисало вільно з усіх боків, а щоб вітер не "забрав" споруду, її було міцно закріплено. Виглядало це так: довжезний "парашут" тримався на дерев'яному стовбурі по центру амфітеатру, а по краях - на 12 кілках з вісями , що оберталися. Сволок тримали шість величезних лип, оздоблених знизу навкруги дощатою підлогою. За допомогою вальців та важелів полотняний дах міг підійматися і опускатися. Робилось це дуже повільно - за годину ледве на два лікті. Побудований всього за декілька місяців, амфітеатр так само швидко припинив своє існування. Після від'їзду В.Богуславського у 1799 р. до Варшави його було розібрано на будівельний матеріал.

Граф Станіслав Скарбек - меценат та фундатор театру у Львові


Торкаючись питання розвитку театральної культури і ролі меценатства в українському суспільстві, Іван Франко у XIX ст. з жалем відзначав: "Наша галицько-руська суспільність з многих поглядів ненормальна, а головне тим, що у нас немає ані руського освідченого та заможнього міщанства, ані численного чиновства, ані шляхти, т.є. іменно тих верстов, котрі скрізь в Європі піддержують театр, для котрих є справжньою потребою і котрі в історичному розвитку й витворили нинішній театр і зробили його іменно таким, який він є. Місце тих верстов у нас поки що заступає духовенство". Ця констатація великого Каменяра, якраз і дає в деякій мірі відповідь на питання, чому в існуючій історичній ситуації перший театральний будинок, як і сам професійний театр,  з'явитись коштом більш могутнього австрійського або польського прошарку. Одним з перших серед меценатів є польський магнат граф Станіслав Скарбек - фундатор першого зведеного для театральних потреб будинку у Львові.
Станіслав Скарбек походить з стародавньої родини герба Абданк, того самого, який пізніше з'явився на фронтоні львівського сценічного палацу, народився 20 листопада 1780 року у селі Обертин біля Коломиї. Ще в XI ст. в історичних хроніках згадувався предкок цього роду Михайло Скарбек, який помер у Кракові в 1101 році. Про діда Рафаїла відомо, що він мав великий родинний маєток і був двічі одружений. А батько Ян став причиною занепаду Скарбківських володінь, розтративши їх велику частину. Одружений з Терезою з роду Бельських, він помер, коли Станіславові було лише чотири роки. Мати померла ще скоріше, через тиждень після народження Стася. Отож він і його старший брат Гнат залишились круглими сиротами. Братів взяла під опіку їх рідна тітка Юліана, за чоловіком Пжевуцька. Свою початкову освіту хлопчик отримав спочатку в колегіумі Піярів у Золочеві, а пізніше в одній із львівських шкіл, яку закінчив у 1800 р. Після смерті тітки Скарбек отримав невеликий спадок. Це дало йому можливість взяти собі за дружину Софію Яблоновську. Ймовірно Софія походила з родини гетьмана Яблоновського, отож молодий граф обов'язково мав відвідувати палац Яблоновських на прилеглій території якого знаходився славнозвісний літній театр В.Богуславського.Відтоді, можливо, відбулось знайомство і захоплення театром. Навіть примхи  долі Скарбека мали стосунок до театру: після розлучення його дружина Софія виходить у 1822 році другий раз заміж за Олександра Фредро - відомого польського драматурга.
Скарбеку довелось самостійно виправляти своє убоге матеріальне становище. Його підприємницька діяльність, а саме відгодівля волів, постачання м'яса на ринки Галичини, включаючи Львів і Відень, давали величезний прибуток. З часом він стає одним із найзаможніших магнатів Східної Галичини, маєток якого складається з 3-х містечок і 37 великих земельних маєтків. Він отримує титул таємного радника, а у 1818 р. нагороджується орденом св.Стефана. Його захоплення театром  спонукають Скарбека до вивчення театральної архітектури і сценічної діяльності, яке він здійснює, перебуваючи за кордоном. Грандіозний проект графа Станіслава Скарбека - будівництво театру за власний кошт, був реалізований у 1842 р. Тепер це приміщення займає драмтеатр ім. Марії Заньковецької.

Особливості галицьких театральних традицій у XIX ст.


Одним з важливих факторів, який мав непересічне для розвитку мережі розважально-видовищних закладів у Львові в кінці XVIII ст-другій половині XIX ст., було проведення щорічних "Галицьких контрактів". Суть цієї події зводилась до укладення і підписання торговельних угод практично у всіх галузях підприємницької діяльності. Контрактові заходи не обмежувались регіональними рамками, а носили міжнародний характер і набули величезного маштабу. Місто збирало під час контрактів тисячі приїжджих. Подібна акція не могла не супроводжуватись розважальними заходами. Львів набув слави міста забав і приємного відпочинку. Контракти проводились на свято трьох Королів і тривали від половини січня (офіційний початок 1 лютого) до кінця лютого. З 1808 року початок контрактів було перенесено на 24 травня. Найбільше приїжджих було зі Східної Прусії та Росії. Важко визначити, кого серед них було більше - публіки, що бавилась, чи торговців та купців, оскільки останні мали звичку гостювати з родиною. Як правило, заможні родини винаймали дорогі номери в готелях або розкішні апартаменти у місцевих урядовців, що обходилось на пару тижнів у 50-60 дукатів. Прибулі до Львова без родин, менш заможні і невибагливі щодо комфорту, обмежувались пропозиціями власників єврейських гостинних будинків та квартир, яких чимало можна було винайняти в районі між сучасною вул. Акад. В.Гнатюка та вул. Городоцькою. В той час ціни за винайм у Львові поступались лише Відню.
За традицією, перші дні перебування починались з офіційних відвідин урядовців та шляхти. Подібні візити мали суто світський характер і проходили з вживанням великої кількості шампанського, витриманих сортів мадярських вин та гри в дуже модний тоді віст. Галицькі магнати при цій нагоді влаштовували в своїх палацах бали.
Улюбленим місцем зустрічей львівської громади залишався міський театр, який під час контрактів набував особливого значення. У прибудованій в кінці ХVІІІст. до театру редутовій залі відбувались самі контракти та найвишуканіші костюмовані балий карнавали. Купці збирались о 18-21 год. вечора. У головній залі проводились переговори підприємців в присутності адвоката, який готував документи. Пізніше, якщо справа лагодилась, сторони переходили до іншої зали - редутової,де і підпісувалась угода. Тільки після цього підприємці мали можливість відсвяткувати подію, неодноразово підняти келихи з пуншем за полагоджену справу.
Крім самих контрактів, вхід на які коштував 15 крайцерів, в театрі відбувались вистави, бали та редути. Вхід на редути був вже дорожчим - 40 крайцерів, для військових - 24 крайцери.
Наступним популярним розважальним місцем було казино Хехта, що знаходилось на місці сучасного головного копусу Львівського університету ім Ів.Франка. Тут також проводились контракти в спеціально відведеній для цих цілей залі. Крім того в казино містились ресторан та клуб. Власник казино за сезон влаштовував близько трьох балів, так званих "Burgerbale" для німецьких міщан. Не менш популярним був ресторан "Під трьома гаками" при старому готелі "de la Russie", знаного галичанами більше як "Жорж", від імені його власника Жоржа Гофмана. "Жорж" також приймав дітей, для яких влаштовувались "Kinderbale". Провідником цих забав був балетмейстер А.Куртц, який вчив модерному тоді німецькому сентиментальному вальсу. У згаданих трьох закладах панував добрий тон, етикет та вишукані манери, бо збиралась там переважно аристократична шляхетна публіка.
Демократичнішим було казино "Veteranische Hehle" ( Печера ветеранів), що знаходилась на вул. Курковій (сучасна вул. Лисенка), перевагу якому віддавали військові та дрібні торговці. Вхід туди коштував 30 крайцерів. Його власник Кароль Зюрі у 1806 році в контрактовий сезон дав 12 великих забав.
Крім згаданих заходів, у місті влаштовувались виставки, зокрема виставка воскових фігур, яка займала площу в три великих зали в одному з львівських будинків. Гостей збирав сад Віглинських, де працював ресторан. В Єзуїтському саді проводились танці, фейєрверки. Популярними місцями зустрічей залишались чисельні львівські кав'ярні, приватні будинки. Їх власники, сплативши до міського магістрату податок від 10 до 12 злотих, мали право тримати музику і бавити публіку протягом всього контрактного сезону. 1806 року міська влада запроводила ще один податок, який діяв протягом контрактів. Вартість кожного восьмого квитка мала йти на користь крайових шкільних установ. Вже за перший рік галицька освіта отримала 1151 флоренів та 37 крайцерів. Не важко підрахувати, що загальний прибуток власників львівських видовищно-розважальних закладів становив більш ніж 9 тис. флоринів. На момент початкової стадії будівництва театру С.Скарбека у 1837 році під час контрактів було виставлено товару на суму 347 тис. дукатів, а продано на 93 тис. дукатів.

Процес затвердження пропозицій і підписання угод на будівництво театру


Одним із найскладніших бар'єрів, подолання якого лишитись непереборним, є процес затвердження і корегування архітектурних планів, укладення угод на будівництво.  Як правило, цей процес протікає паралельно з самим проектуванням і на останній стадії разом з будівництвом. За півстоліття після виходу цісарського наказу про пільгову передачу львівської площі Каструм можливим фундаторам бюрократичний бар'єр збирання підписів не зміг подолати жоден претендент. Спромігся цього з його величезною енергією і завзятістю лише граф С.Скарбек, - на славу собі і на користь галичанам. Перший офіційний документ в справі будівництва театру С.Скарбека датується 28 жовтня 1833 р. У листі до губернатора граф докладно подає свою пропозицію зведення театру за власний кошт протягом 4-6 років. У зв'язку з власними витратами і взятими на себе зобов*язання ставиться прохання надання компенсації та підтверження особливих привілеїв, а саме:
1. Безкоштовна передача ділянки під будівництво.
2. Знесення тимчасових та застарілих споруд на місці будівельного майданчика за рахунок міста.
3. Перекриття Полтви по всій довжині західного на місці саду за рахунок міста з метою усунення смороду та організації вільного під'їзду до театру.
4. Вільне надання матеріалу з кам'яниць Пилиховського та Замберга.
5. Безкоштовне використання міських цегляних талонів, печей, обладнання та інструментів.
6. Безкоштовне використання вапняка в Голоско.
7. Звільнення від податку на перевезення матеріалу.
8. Дозвіл на безкоштовну працю місцевих та закордонних ремісників на будівництві театру.
9. Виділення генерал-командою двох військових підрозділів на допомогу та їх оплата за рахунок генерал-команди.
10. Повне звільнення від податку на 50 років.
11. Виключний привілей підприємництва для С.Скарбека та його нащадків на вічні часи та пов'язані з цим щорічні доплати в сумі 2000 фл.
12. Звільнення від обов'язків надання вільних безкоштовних квитків для учнів нормальних шкіл.
13. Право торгівлі в театрі.
14. Дозвіл на здачу у найм підвалів з північної сторони будинку євреям.
Порядок справ вимагав остаточного завершення проекту в Надвірній канцелярії у Відні. Оскільки проект мав попередній характер, в такому вигляді його не можна бул давати на розгляд до столиці. Спеціально скликана комісія у Львові в складі губернського радника Райтцентхайна, директора поліції фон Захер-Мазоха, бургомістра Хоме, будвничого інспектора Ю.Маркля, будівничого інспектора Є.Глоговського, копіювальника Й.Зальцмана, копіювальника Каспара, управляючого справами Франка, секретаря Рітера фон Меркля розглянула пропозицію графа С.Скарбека 19 листопада 1833 р. На обговоренні мова йшла про визначення об'єму партеру, кількості лож, оздоблення зали, гардеробу для зберігання реквізитного одягу, кімнат передпокою, зали для репетицій, туалетів, вестибюлю. Торкались також питання опалення, пожежної безпеки, розташування вхідних проходів, кімнати для  вахтера, кімнати для варти та арештантської. Були висунуті пропозиції щодо упорядкування простору навколо театру та розміщення редутової зали, їдальні, кондиторської та ресторану, жіночої та чоловічої костюмерної. Пропозиції і зауваження мав взяти до уваги копіювальник Й.Зальцман, зазначений в протоколі як упорядник плану будови.
Через місяць пропозицію Скарбека було розглянуто в магістраті. У протоколі від 16 грудня 1833 року писалось, що подані магістрату плани до запланованого паном графом фон Скарбеком будівництва театру не розроблені до технічного виконання, одначе, повністю придатні для того, щоб попередньо ознайомити владу з подвійною функцією будинку, з положенням та розміщенням найсуттєвіших його складових частин. У цьому листі також повідомляється про замовлення графом С.Скарбеком нового будівельного проекту архітекторові Людвігу Піхлю. У Відні в доповіді від 1 травня 1834 р. сам Л.Піхль докладно пояснює ситуацію, що на високий дозвіл його Королівської Високості надійшло розпорядження повністю розробити складені у Львові театральні плани і що після прибуття його (Піхля) у Відень від його Високості надійшов люб'язний лист з повідомленням про нову приватну пропозицію пана графа фон Скарбека, який хоче побудувати театр у Львові власним коштом. Далі він пише, що пан С.Скарбек дав розпорядження у Львові за своїм бажанням та грандізними ідеями, щоб арх. Й.Зальцман склав проект генерального плану. Його Королівська Високість ерцгерцог Фердинанд, проте, мав бажання, щоб будівельний план цієї великої справи був опрацьований архітектором-практиком. У Відні граф С.Скарбек після чисельних порад з цього складного питання звернувся до Л.Піхля з пропозицією скласти проект театру за своїм творчим задумом.
Віденський архітектор перед початком проекту мав аудієнцію у генерал-губернатора, який схвалив попередній задум Л.Піхля стосовно нового проекту.
Особливі привілеї, яких домагався граф Скарбек і без яких він не хотів фінансувати справу будівництва, були отримані за декретом Надвірної канцелярії від 15 вересня 1835 року. Наступний декрет віденських властей дав розпорядження Львівському губернаторству укласти з графом Скарбеком договір стосовно будови театру. У документі зазначено, що будівельні роботи у зведенні театру мають виконуватись за планами архітектора Л.Піхля, крім конструкцій бічних будинків, які слід виконати за планами Й.Зальцмана. Згаданий декрет мав підставу укласти угоду між містом і графом Скарбеком, у якій були зазначені такі пункти:
1. Місто Львів поступається графові С.Скарбеку, його дітям і правним нащадкам будинком театру, розташованого на незабудованій площі Каструм з її північної сторони площею 2095 саженів, 3 футів і 10 кв.дюймів .
2. За рахунок міста має бути розібрано чи знесено склади і магазини на згаданій площі і всі вантажі мають бути вивезені.
3. Громада міста зобов'язується упорядкувати оточуючі театр вулиці і перекрити р.Полтву.
4. Громада передає безкоштовно цегельню на час будівництва, що знаходяться за стрийською рогаткою.
5. Звільняється від податку перевезення цегли зі згаданої рогатки під відповідний контроль.
6. Графу С.Скарбеку дозволяється приймати на будівництво всякого роду робітників, а місто зобов'язується надати головному будівничому, який може бути паном графом запрошений, право місцевого громадянства і право на безкоштовне житлове будівництво.
7 Будова має бути зведена досконало і в термін на підставі плану, розробленого архітектором Піхлем і виконаного при допомозі рисувальника Будівельної дирекції Й.Зальцмана, а саме - має бути зведений театральний будинок, пристосований також до переміни на редутові цілі (тобто, для проведення карнавалів і балів) з різними бічними добудовами, також готель за планом Й.Зальцмана без всякої зміни, з доброго матеріалу солідно і тривало, в той спосіб, що протягом року на площі, наданій містом, має бути закладений фундамент під цілий будинок,  в наступні три роки скінчений центральний театральний корпус, а у наступні чотири роки - всі бічні будинки.
Решта пунктів згаданої угоди торкалася фінансових питань. Останній декрет Надвірної канцелярії та угода між графом С.Скарбеком і громадою Львова стали підставою засідання губернської комісії, яка мала остаточно затвердити рішення різних постанов і розглянути пізніші зміни і побажання фундатора. Розгляд відбувся у присутності графа С.Скарбека за участю губернського радника фон Райтценхайна, директора поліції Захер-Мазоха, старшого бургомістра міста Хоме, інспектора Будівничої дирекції Каспара, а також інших представників влади. Основне заперечення С.Скарбека стосувалось надання йому загальної площі під забудову 2095 кв. сажнів, 3 фути та 10 дюймів, а він вимагав лише 2042 кв. сажні. Різниця в 52 сажіні була призначена для прилеглої з північної сторони театру тераси, яка, на думку графа, належала до прилеглої території і яку мало за попередніми угодами упорядкувати місто. Граф С.Скарбек також обгрунтував свої прохання про виділення театральній фундації щорічної дотації в Розмірі 20000 зл., беручи одночасно на себе зобов'язання надавати безкоштовно цісарську ложу, знизити ціни для військових. Комісія погодилась на останнє прохання фундатора, годячи з того, що дотація наявної театральної установи за цісарську ложу складає 14000 зл. і додаток С.Скарбеку має складати лише 6000 зл. Протокол засідання було скеровано на затвердження до Надвірної канцелярії у Відні.
Магістрат повернувся до питання стосовно будівництва театру 15 листопада 1837 р. і доручив архітектору Й.Зальцману розробити проект ділянки.
Серед наступних рішень стосовно будівництва театру привертає до себе увагу угода між громадою міста і фундатором від 7 грудня 1837 р. Граф С.Скарбек нарешті домігся надання йому привілеїв терміном на 50 років. Його обов'язки були окреслені утриманням доброго німецького театру з драматичним, комедійним, водевільним і оперним репертуаром. Щорічно німецькі актори повинні були мати 208 днів для вистав, тобто, приблизно 4 вистави на тиждень. За своїм розсудом решту днів граф міг надати для польської, французької або італійської сцени. С.Скарбек мав дбати не тільки про утримання театральної трупи, але забезпечувати театр реквізитом, декораціями, механікою. Витрати фундації мали компенсуватись за рахунок 10-ти відсоткового податку на її користь від всіх типів видовищ, що планувалось проводитись у Львові. Відсоток той мав би збільшуватись до 15, якщо виступи тривали б більше 4-х тижнів. Збільшення від прибуткового податку мало початись з дня відкриття театру і тривати 50 років, а від земельного - 30 років. Щорічна урядова дотація мала складати 2000 зл. конвертованою валютою. Пізніше у 1846 році вона була збільшена до 4000 зл. У випадку недотримання якоїсь позиції привілею на винуватця мав би бути на. кладений штраф в розмірі 10 дукатів.
Багаторічний бюрократичний марафон у справі будівництва театру С.Скарбека у Львові закінчився 16 березня 1842 року, коли відбулась виїздна губернська комісія.

Завершення будівництва.


На будівництві театру працювали сотні робітників, військові команди. Вдень і вночі підводи з цеглою і лісом підвозили матеріали до будівельного майданчика. За переказами, сам граф Станіслав Скарбек цілодобово знаходився на будові - віддавав розпорядження, вів контроль, власноручно видавав інструменти, відпускав матеріали. Магістрат навіть уповноважив керуючого будівництвом Й.Зальцмана припинити будівництво у випадку незапланованого втручання графа. Серед чисельних імен талановитих майстрів і простих робітників, які мали відношення до зведення львівського сценічного храму, історик М.Літинський згадує прізвище лише одного - Михайла Бублова на прізвище Керсак з Дуб'я. Завдяки його майстерності було поставлено конструктивне в'язання даху з тесаного дуба, якого пішло не набагато менше, ніж на фундамент.
Будівництво тривало шість років з 1836 по 1842 р. На останньому етапі в основному велись роботи з оздоблення інтер'єрів театру. Станіслав Скарбек для цієї потреби закупив 10 великих дзеркал, обрамлених англійським багетом з горіхого дерева. На плафоні було розміщено жирандоль, а ложі прикрашено світильниками, зробленими на замовлення гр С.Скарбека віденською фабрикою Демута. Вони випромінювали яскраве світло, цілком достатнє для нормального освітлення. Головну завісу, найвірогідніше, виконував Л.Польман, але точно відомо лише те, що на ній був зображений Аполлон в товаристві з Мельпоменою і Талією. Остання  тримала в одній руці комедійну маску, а другою рукою торкалась лютні юного Аполлона.
У січні 1842 року новий театр у Львові було збудовано. Перед відвіданням комісії магістрату з прийняття будови було влаштовано пробу витривалості сходових кліток і амфітеатру. З розрахунку середньої ваги однієї особи 169 віденських фунтів було покладено на сходових клітках, ложах і галереї кам'яну бруківку загальною вагою 188,804 віденких фунти. Випробування тривало 8 днів і довело досконалість конструкції. Через деякий час комісія підписала акт поийому театру і граф С. Скарбек отримав дозвіл на відкриття театру, яке урочисто відбулось 28 березня 1842 року виставою Грільпарцера "Das Leben ein Traum".
Юрій Ярмаш



Создан 10 июл 2012